Ми, сім’я усиновлювачів із міста Запоріжжя, хочемо розказати свою історію і подякувати проєкту «Серце для сиріт» за підтримку та допомогу.

До війни ми були майже звичайною сім’єю, не зважаючи на те, що мали багато дітей. Чоловік і я працювали. Ми знімали анкети дітей-сиріт по-своєму місту та області, пройшли навчання на патронатних вихователів і навіть прийняли першу дитину у сім’ю.

Але після початку війни майже все рухнуло. Наше місто знаходиться дуже близько до лінії фронту. Більше половини області окуповано. Тому з роботою як у чоловіка, так і у мене стало дуже важко. А наші діти мають дуже багато діагнозів (молодший на інвалідності) та потребують дуже багато реабілітації і лікування, а це все кошти та немалі. Тому ми дуже вдячні за підтримку, яка дуже допомогла і допомагає нам у важкі часи. Саме завдяки їй, ми змогли не припиняти лікування та заняття зі спеціалістами для дітей. Влітку мої діти мали можливість поїсти фруктів, які у прифронтовому місті коштують дуже недешево, не кажучи вже про одяг і ортопедичне взуття.

До останнього ми не хотіли виїжджати з міста. Обстріли відбувалися весь час. Але наприкінці вересня вони потрапляли у житлові багатоповерхівки майже щоночі, не говорячи про день. Бувало, що за один раз прилітало 20 ракет, не кажучи про авіабомби і дрони. Діти почали почувати себе жахливо. Вони стали боятися голосних звуків, багато плакали та були знервовані. Зволікати більше було неможливо. Тому ми зібрали сумки і виїхали в нікуди, аби подалі від обстрілів. Спочатку були у безкоштовному прихистку у Львові, а потім знайшли квартиру у Тернополі.

Зараз діти потроху оживають. Вони почали спати ночами (ще іноді плачуть, але я думаю далі буде краще). Дітки почали розмовляти не тільки про ракети, ядерні бомби і т.д., але й про звичайні їхні речі. Старший син пару днів як пішов до школи та знайомиться потихеньку з новими друзями.

У цей нелегкий час дуже важливо знати, що хтось може прийти тобі на допомогу. Тому ми дуже цінуємо цей проєкт і будемо завжди вдячні вам за підтримку та підбадьорення!